Тонни гуманітарної допомоги, сотні евакуаційних автобусів, 3D-містечка для тисяч внутрішніх переселенців, незліченна кількість можливостей бути в безпеці та почати нове нормальне життя для українців, котрі полишили рідні домівки через війну. І безмежна любов та повага. Так французький підприємець, інвестор, tech-інфлюенсер, коуч з інновацій і футурист, захоплений Україною, підтримує українців у час війни.
Жан-Крістоф Боніс був в Україні, коли почалося російське вторгнення. І він досі залишається тут зі своєю командою, щоб допомагати українцям. Team4UA — це технологічно оснащена координаційна група з гуманітарної підтримки, що забезпечує переміщення біженців і допомагає в організації доставки необхідних товарів, продуктів харчування та медикаментів усередину України.
Жан-Крістоф закохався в Україну з першого свого візиту сюди ще двадцять років тому. І він вірить, що Україна обов’язково виборе мир, а українці постануть як Креативна нація у світовій спільноті. Ми обговорювали із французьким футуристом, скільки часу на це може знадобитись, поки він працював у своєму офісі у Львові.
— Team4UA застосовує інноваційні методи та рішення, властиві стартапам, для налагодження сталого потоку поставок і допомоги між Україною та Європейським Союзом. Якими є основні цілі вашого проєкту?
Я дуже часто бував в Україні за останні двадцять років. На початку війни я просто допомагав друзям і стартапам в Україні. Але дуже скоро я збагнув гостру необхідність у координації. Тож я створив Фонд Team for Humanity («Команда для людства»), у рамках якого функціонує проєкт, присвячений саме Україні, – Team4UA.
Team4UA працює вже майже три місяці, зосередившись переважно на кількох програмах. Перша стосується надання гуманітарної допомоги – медикаментів, продуктів харчування, засобів гігієни – Україні всіма доступними каналами. Один з них — моя особиста мережа контактів. Вдаючись до наземних логістичних схем, нам надсилають палети з різним товаром з усього світу, і наша функція полягає в тому, щоб гуманітарна допомога була доставлена на відстань останніх кілометрів до пункту призначення нашим партнерам в Україні.
Друга програма Team4UA реалізується спільно з Агенціями ООН і має на меті задовольнити базові потреби населення в Україні через закордонні ресурси та забезпечити оптимальну ефективність логістики. Ми вже перевезли чотири тисячі тонн товарів від початку війни. І, сподіваюся, незабаром зможемо доставляти понад дві тисячі тонн товарів на тиждень всією Україною і, насамперед, звісно, у такі міста, як Миколаїв, Харків, Дніпро та інші, де потреби є життєво важливими та критично гострими.
Крім цього, ми запустили кілька фокусних програм підтримки. Спільно з місцевою владою міста Львова ми піклуємось про жінок і дітей – вимушених переселенців. Розпочали програму для жінок, котрі зазнали насильства під час окупації, спрямовану на надання як необхідної медичної допомоги, так і юридичного супроводу. Ми створили Інформаційний центр у Львові, щоб надавати достовірну інформацію біженцям і внутрішньо переміщеним особам, з одного боку, а також волонтерським і громадським організаціям, з іншого, щоб мати можливість долучити і зконтактувати всіх.
А зараз ми запускаємо нову програму, в якій дуже зацікавлені. Фактично, Львову бракує нового житла для розміщення сімдесяти тисяч внутрішніх переселенців. Але ідеться не про притулки чи щось подібне. Ми розпочали 3D-друк помешкань для забудови колективних поселень у межах міста Львова і на його околицях для тих, кого війна позбавила власного житла, за фінансування міжнародних донорів. І всім цим керує моя команда і я особисто.
— Чи можете ви розкрити деталі цього проєкту? Якими будуть ці 3D-містечка?
Це один із проєктів мого фонду, який ми назвали Нive («Вулик»). Чому вулик? Бо власне концепцію ми запозичили у бджіл: вони створюють потужну об’єднану спільноту. Нам потрібно приблизно десять тисяч будинків для людей, котрі приїхали зі Сходу та Півдня України. Будьмо серйозними, притулки, де в одній кімнаті на десяти квадратних метрах живе п’ятеро людей, переважно жінок з дітьми, не призначені для тривалого проживання. Використовуючи свої особисті контакти по всьому світу, я запустив проєкт Hive лише з однією метою – використати тривимірний друк для будівництва селищ, придатних для нормального життя в довгостроковій перспективі. Залучаючи сучасні інновації та Hi-Тech, я хочу об’єднати людей у громади і надати їм дуже швидкі рішення щодо гідного житла, відповідної освіти для дітей та можливості відкрити малий бізнес за допомогою мікрокредитування чи коучингу для жінок, як це було зроблено в Індії та Бангладеш. Я хочу, щоб у таких поселеннях постали сучасні коворкінги, у яких будуть доступними технології, інтернет і програмне забезпечення для стартапів, які захочуть тут працювати. Я прагну об’єднати людей, котрі живуть на Сході та Заході, у спільне ком’юніті, в якому вони посилюватимуть один одного. Питання тільки в тому, щоб об’єднати людей і забезпечити координацію, організацію та керівництво, необхідні для підтримки зв’язку. І в цьому полягає місія проєкту Hive. І моя робота.
Чому я це роблю? Звичайно, по-перше, я хочу знайти рішення проблеми з житлом для тих сімдесяти тисяч людей, яких війна позбавила домівок. Але, по-друге, хочу продемонструвати світові, що в Україні ми можемо запропонувати швидкі й ефективні технології будівництва, способи адаптації в найгірших умовах. Тепер до нашої команди приєдналися найкращі інженери, і ми працюємо разом. Це моє бачення того, як високі технології відповідають на сучасні гуманітарні виклики, щоб за нагальних потреб людства ми мали можливість знайти термінові рішення, які при цьому будуть релевантними для тривалого періоду часу, можливо, десяти-п’ятнадцяти років.
— Сподіваюсь, люди, котрі втратили рідни домівки через війну, незабаром матимуть гідне житло в таких містечках, де створять міцні громади, щоб повернутися до нормального життя в мирній Україні…
І це також надасть нам змогу показати, у який спосіб ми можемо швидко відбудувати країну, коли прийде час.
— Це також був би спосіб продемонструвати, як людство має використовувати інновації та сучасні технології – щоб створювати нові можливості та будувати краще життя, а не руйнувати і знищувати…
Саме це і є метою мого Фонду Team for Humanity.
— Чи легко вам було знайти в Європі волонтерів, готових допомагати українцям?
Правду кажучи, усім гуманітарним ініціативам бракувало координаційного лідерства від самого початку війни. Багато людей бажали допомогти, але не знали як. І єдине, що я мусив тоді робити, то це просто вказувати: ви робіть це, а ви – те; і якщо ви хочете вирушити з колоною допомоги, вам потрібно зібрати те, те і те і доставити туди.
Щойно ви почнете таку координацію, ви знайдете чимало бажаючих допомогти. Зараз хвиля волонтерства дещо вщухає порівняно з першими днями війни. Я заснував Фонд у Польщі, щоб оптимізувати операційні процеси в Європі, і в моїй команді нині понад тисяча людей, які працюють між Україною та Польщею. Міжнародне прагнення бути корисними Україні величезне. У нас є волонтери з Південної Америки, з Азії, зі Штатів, з Канади, котрі дістались Польщі літаком за власний кошт, щоб хоча б пару тижнів попрацювати у нашій команді й допомогти у створеному мною Фонді.
— Team4UA підтримує українців від 4 березня 2022 року. Вам вдалося поєднати завзятість волонтерів і щирість донорів із потребами українців, встановити взаємодію з лідерами, місцевою владою та громадами як в Україні, так і в Європі. Чи можете ви поділитись з нами історіями з досвіду роботи Фонду, які найбільше вразили вас за ці три місяці?
Ми безпосередньо спрямували сотні автобусів з біженцями від Варшави до різних куточків Європи. І всі ці пункти призначення були заздалегідь узгоджені з місцевою владою. Жодної людини ми не відправили у невідомість: ми завжди попередньо знаходимо рішення щодо житла, а часом – і щодо працевлаштування. Напряму ми допомогли приблизно десятьом тисяч людей. Але через звернення до Інформаційного центру, підтримку з переїздом, евакуацією та подальшим розселенням ми охопили понад сотню тисяч людей. Це дуже важливо: сотні тисяч українських родин вже отримали допомогу завдяки програмам, що ми запустили. У вимірах поставок продуктів харчування, приміром, ми доставили в Україну десять мільйонів порцій. І ця історія чудова.
На жаль, через війну часто постають проблеми з доставкою. Я маю купу прикладів того, як неурядові організації, наші бізнес-партнери, волонтери або учасники мого проєкту використовували неймовірно зухвалі способи транспортування лише для того, щоб виконати роботу. Одна людина з моєї команди на човнах доставляла тонни вантажів Дніпром. Відправляючи автобуси для евакуації мирних жителів з Харкова, ми вщент пакуємо їх харчами, памперсами для немовлят, ліками тощо – щоб не йшли порожніми.
Я думаю, що ми вже перевезли тисячі конвоїв гуманітарної допомоги – переважно дуже вдалих, але не завжди. Іноді люди мають так багато доброї волі допомагати, що не зважають на реалії. Так, один фермер надіслав мені тонну помідорів. Що я мав з ними робити? Але водночас до нас приходять вантажівки з цукром і картоплею від фермерів із Франції та Іспанії. Це дивовижний збіг ініціативи від населення та урядів: важливо розуміти, що допомога надходить не тільки від приватних персон, а й від цілих країн.
— Досі важко повірити, що в центрі Європи кипить війна. На вашу думку, напад росії був передбачуваним чи став свого роду Чорним лебедем? Після стількох років повторювання «Ніколи знову!» це насправді відбувається зараз...
Коли почалась війна, я був у Києві. Звісно, ми не очікували посеред ночі почути звук ракет у небі. Ми знали, що щось відбувається, але ніхто не очікував війни, ніхто не міг подумати, що це може статися.
До чого це веде? Ідеться не про протистояння двох країн за територію. Ідеться про розпад старих і формування нових блоків на геополітичній карті, а територією війни, на жаль, є Україна.
Насправді, для тих, хто добре знає цю країну, сьогодні існує дві України. Тут, у Львові, та й у Києві, сирени лунають не щохвилини. Звісно, трапляються періоди, коли ми по кілька разів на день отримуємо сповіщення про повітряну тривогу. Але це абсолютно не йде у порівняння з тим, через які виклики проходить населення регіонів на Сході та Півдні країни, охоплених бойовими діями. У Миколаєві відсутня питна вода, частина Харкова системно руйнується артилерією та ракетами, Маріуполь повністю знищений. Я вирішив зараз фізично перебувати в Україні, щоб допомагати населенню та координувати роботу Фонду на місці. Але я живу абсолютно нормально на Заході, коли люди ховаються у підвалах від бомб на Сході.
На жаль, я вважаю, що українці стали заручниками боротьби не між двома лідерами, а боротьби між двома блоками за питання влади та нового балансу в світі.
— Напад Росії на Україну змінив формулу європейської та глобальної безпеки, змінив нашу реальність і наше майбутнє. Чи можна робити прогнози, якою буде нова сторінка всесвітньої історії?
Я не можу передбачити майбутнє. Але вже тепер ми можемо зрозуміти частину наслідків. Як відомо, до блоку НАТО увійдуть Фінляндія та Швеція. Це те, що за визначенням веде до глибоких змін у міжнародній політиці. Боюсь, на землі та в небі воєнний конфлікт між двома країнами затягнеться на тривалий час, тому що я не бачу, щоб події розвивались досить стрімко. Водночас українці вже отримали потужну підтримку європейських країн. Перший основний момент наслідків – це ваше геополітичне положення. Тепер Україна є частиною нового блоку. Різні світові лідери тепер разом обговорюють (чого раніше не траплялось) ситуацію і здатні співпрацювати дуже швидко й ефективно, щоб спробувати створити нову формулу безпеки. Це також щось нове.
По-друге, населення всього світу певною мірою постраждало через війну. Ціни ростуть дуже швидко, інфляція вкрай висока, великі проблеми з енергетикою. Німеччина та інші країни не можуть дозволити собі отримувати газ з Азії, тож не здатні підтримувати потужності виробництва, а відтак – забезпечувати економічні та соціальні потреби. Це означає, що незабаром у всій Європі відбудеться реконструкція економічного простору і постануть нові логістичні зв’язки та ланцюги постачань між різними країнами як всередині, так і зовнішньоекономічні.
Третій важливий момент: шість мільйонів українців наразі живуть за кордоном, чекаючи, коли ця війна нарешті скінчиться. Більшість з них інтегруються в європейську економіку і створять нові робочі місця або займуть вакантні робочі місця, які нам не вдавалось забезпечити раніше. Частина біженців повернеться в Україну з настанням миру й безпеки. Це також призведе до відчутної динаміки європейської економіки.
Отже, варто очікувати на зміни геополітичні, політичні, економічні та технологічні – і останнє є для мене очевидним як для експерта галузі. Зараз у Європі з нами працюють чудові українські девелопери, до нас долучились потужні стартап-команди, амбітна і креативна молодь, які здатні зробити значний прорив у сфері технологій, досліджень і науки. Це добре для всіх – безумовно, у першу чергу, для Європи, але й для України також.
Але щодо прогнозів і очікувань, які постають з мого особистого досвіду присутності на місці на цей момент, я припускаю дещо більш тривале, аніж скроминуще.
— Деякі експерти застерігають, що війна росії проти України може спровокувати Третю світову. Але вже зараз навряд вдасться знайти країну, яка б певним чином не була залучена чи не зазнала впливу цієї війни. Як насправді ці понад сто днів змінили сучасний світ?
Так, половина світу вже якимсь чином залучена. Це не світова війна, бо фактично воєнні дії мають місце лише на території однієї держави, - на щастя для глобальної спільноти. Але люди в усьому світі заангажовані з огляду на особисті цінності, переконання чи підтримку однієї зі сторін конфлікту. Саме такого ефекту і слід було очікувати від початку, адже зараз відбувається ремоделювання величезних блоків як між державами, так і між їх населенням. Це доволі небезпечні трансформації, тому що навіть ті, кого війна не торкнулась безпосередньо і хто залишався тільки сторонніми спостерігачами протистояння, мають визначитись у власному сприйнятті доброї сторони і поганої, світла і темряви, демонів й ангелів. Але зрештою люди поза кордонами України часто не знають і не розуміють, що відбувається в Україні. І в багатьох країнах суспільною думкою маніпулюють, «годуючи» населення абсолютно недостовірною інформацією. Часом новини тебе цілковито збентежують, адже ти сам перебуваєш на місці і на власні очі бачиш події, які не впізнаєш у трактуванні місцевих медіа певних країн. Тож це є просто війною комунікацій.
Яка велика проблема постає перед нами? Україна опинилась в епіцентрі протистояння між блоками. Але якщо блок буде задіяно напряму, тобто одну з країн Європи буде залучено до конфлікту, ми миттєво зіткнемося з більш глобальними наслідками. У такому разі це перетвориться на величезну проблему для всього віту. Я порівнюю це з тим, що відбувалося в Афганістані тридцять чи сорок років тому, коли різні держави надавали багато зброї командиру Масуду. Але ніхто не зацікавлений у тому, щоб більше людей чи більше країн стали учасниками війни, тому що ми живемо в інші часи. Інакше у світі не залишиться жодного безпечного місця.
— Майбутнє – це не те, куди ми прямуємо, а те, що ми створюємо. Зміни народжуються з розвитку технологій, але саме людина визначає, як їх використовувати. Якщо ми не будемо обережними у прагненні стати надлюдьми, то втратимо себе. У своєму інтерв’ю для проєкту Connecting Women ви сказали, що люди іноді поводяться як мавпи із сучасними технологіями. Якими, на вашу думку, мають стати основні уроки цієї війни? Чи можливо, що людство визнає критичні ризики війни у світі високих технологій, щоб запобігти їм?
Ні. Вибачте, але думаю, люди, на жаль, не вчаться з минулого. Це питання его, це питання влади, це питання грошей. І люди вдаються до тих самих помилок знову, і знову, і знову. Тому що ми недостатньо навчаємо нове покоління, аби воно вміло розрізняти інформацію і правду. Адже існує чимало способів маніпулювати тим, що є правдою, а що – брехнею. Той, хто першим озвучить певну думку, здатен нав’язати свою точку зору іншим і впливати на свідомість людей. Аби вони голосували, аби вони платили, аби вони купували... Цей мегасвіт споживання і спекуляцій, де всі взаємопов’язані каналами комунікації, дуже небезпечний. І якщо не навчити покоління молодих хлопців і дівчат концепції, що існує інформація та існує істина, але не треба сліпо сприймати інформацію за істину, це може бути дуже небезпечним. Думайте, ставте запитання, шукайте відповіді. Якщо у вас не виникає запитань, ви вже гірші за мавпу: ви не думаєте, а мавпа думає.
— Певне, у цьому полягає одна з чільних проблем сучасної доби: ми настільки перевантажені інформацією, що не можемо віднайти правду з-поміж фейків. І нам досі бракує спрямованої комунікації, щоб розповісти світовій спільноті, що насправді відбувається в Україні…
Ідеться не тільки про те, щоб транслювати реальні події в Україні. Як гадаєте, для чого я відкрив Інформаційний центр у Львові? Яка моя мета? Важко навіть уявити, наскільки складно отримати точну інформацію. Від початку війни я спрямовую сотні автобусів з біженцями по всій Європі, зараз – відправляю автобуси для евакуації людей зі Сходу України. Не можна просто щодня напевне знати, який автобус куди їде і звідки і за яких умов. Ні біженці, ні внутрішньо переміщені особи не мають централізованої інформації про те, де можна знайти їжу, одяг, ліки та інші необхідні речі. Коли розповідають жінкам, як діяти за сигналів повітряної тривоги, то мають зважати і на тип приміщення, яке служить прихистком. Тому що половина прихистків насправді є не спеціально обладнаними бомбосховищами, а тільки підземними паркінгами чи підвалами з лише одним виходом, тобто в разі влучення снаряду люди в них можуть бути заблоковані, наче у пастці.
Розумієте, інформація вбиває інформацію. У нас занадто багато інформації. Ефект від цього такий самий, як і від великої кількості алкоголю: у стані сильного сп’яніння ви повністю втрачаєте зв'язок з реальністю і не переймаєтесь тим, що відбувається довкола. Вкрай важливо не стільки надавати інформацію, скільки надавати достовірну інформацію, якій можна довіряти. І така інформація має бути адресована саме тим, хто її потребує – чіткій цільовій аудиторії. Тому у рамках проєкту ми відкрили Інформаційний центр для біженців, котрі шукають допомоги, а також для неурядових організацій чи приватних осіб, котрі бажають допомогти. Їм потрібна інформація, щоб приймати правильні рішення. Не забувайте, що я в першу чергу бізнесмен. Тож моя перша реакція відповідна: я не здатен прийняти правильне рішення, якщо не маю достатньо інформації, на яку можу покластись.
— Україна надзвичайно добре зарекомендувала себе у сфері ІТ, маємо класних software і hardware девелоперів. Думаю, потенціал України у підтримці технологій та інновацій, які ведуть до зрушень, дуже високий. Чи може війна змінити це? Які фактори, на вашу думку, мають забезпечити Україні прорив у світову інноваційну екосистему?
Я думаю, що ви вже є її учасниками, ви вже посіли своє місце в дивовижній tech-спільноті. Але мова не тільки про технології. Те, у чому ви справді надзвичайно видатні, — це креативність. Я знаю рестораторів, дизайнерів, девелоперів, які вражають своєю майстерністю адаптуватись і створювати нове.
— Якось на зустрічі з журналістами Джоел Ліон, експосол Держави Ізраїль в Україні, зазначив, що Ізраїль та Україна мають багато спільного – складну історію, недружнього сусіда і талановитих людей. Усі ці фактори свого часу допомогли Ізраїлю стати провідною країною стартапів – Startup Nation у глобальній спільноті. Як ви думаєте, чи вийде у нас поставити перед собою подібну амбітну мету і після війни, у мирній відновленій Україні, постати як Talent Nation або Creative Nation? Що для цього потрібно?
Ви вже є такими. Ви – нація інноваційних людей, котрі мають геніальний розум і високо розвинену здатність адаптуватися. Але ви цього ще не усвідомлюєте. Ось чому так важливо мати міжнародного лідера, котрий міг би трохи підштовхнути вас, допомогти збагнути, які неймовірні речі ви робите щодня як звичну справу. Для мене очевидно, що українці можуть постати як нація креативних людей – Creativity Nation. Я француз, і впевнено заявляю, що в ресторанах Львова я куштував набагато більш вишукані й оригінальні страви, ніж мені подавали у ресторанах Франції. Тому що ваші шеф-кухарі креативні, і вони люблять те, що роблять. Ось такою я знаю Україну.
Але, повертаючись до вашого запитання, - потрібні спільнота та лідерство. Це як майонез: ви змішуєте всі інгредієнти разом і постійно збиваєте, а потім однієї миті відчуваєте, що у вас вийшов майонез. Усі інгредієнти у вас наявні. Зараз просто бракує лідера, здатного спрямовувати тих, хто бажає творити більше та бути більш адаптивними. Вам потрібно більше лідерів у різних галузях, приміром, у мистецтві чи дизайні, здатних показати дорогу та надати приклад наступному поколінню. Сучасні підлітки вже сповнені ідей, які вони готові привнести у креативний світ, і їм просто потрібен лідер, щоб знайти інструменти та самостійно втілити свої мрії в життя.
— Останній Київський міжнародний економічний форум був присвячений темі творення національної ідеї як рушія розвитку української національної економіки. Що таке Україна? Що робить нас унікальними? Якою бачить нашу країну світ? Яка національна ідея дасть змогу нашій країні досягти успіху? Тривала дискусія не дала жодних рішень чи пропозицій. Як ви вважаєте, чи змусила війна сформувати міжнародний імідж України? Ми бачимо, що весь світ зараз підтримує Україну і вбирається у жовто-блакитне…
Це складне запитання. Я думаю, що Україна вразила світ. Своєю звитяжністю, стійкістю, незламністю, безстрашністю, адаптивністю. Пару днів тому я бачив, як за кілька хвилин після бомбардування, люди просто повернулись до роботи. Ця воля вражає людей по всьому світі. Я люблю цю країну. Але зараз я передусім координатор гуманітарної допомоги, яку реалізовує мій Фонд завдяки різним програмам. Отже, мені важливо також вміти пояснити світу, що належить робити, аби допомогти тим, хто цього потребує, у найбільш ефективний спосіб.
Я керував центром для біженців у Варшаві, де ми тимчасово розміщували людей, щоб у подальшому допомогти їм дістатись інших європейських країн. І самі ті біженці теж працювали на центр. Вони тільки два дні, як вирвались з окупованих міст або втекли від бомб і обстрілів, і вже присвячували себе іншим – заспокоювали, пояснювали, підтримували. Із щирістю та пристрастю. Я не впевнений, що всі здатні так реагувати на трагічні події за стресового напруження. Те, як ви поводитесь, відгукуєтесь на біль і потреби інших, вражає світ. І це формує нині основний імідж України.
Так само повівся ваш Президент Зеленський, коли відмовився залишити Київ навіть перед загрозою смерті. Про такий героїзм можна прочитати в книгах Достоєвського, Стендаля, Хемінґвея, Ремарка та інших видатних письменників минулого.
Крім незламного духу й волі, ви маєте високі моральні цінності та вражаючі здібності до креативності та сучасних технологій. Назвіть мені будь-яку іншу країну, у якій поєдналось усе це. Вам не потрібно думати про формування іміджу своєї країни. Його вже сформували її люди, і сформували дуже вдало. Звісно, світ підтримує українців, тому що вам довелось зіткнутись із чимось жахливим, ваші домівки обернулись на зону бойових дій. Отже, окрім того, що ви маєте як країна, ви завоювали своє місце як гідна нація у міжнародній спільноті.
— Ми говорили про лідера та про те, як Україна вразила світ. Кілька тижнів тому, коли у нас була дуже складна ситуація в Бучі, Ірпені, Бородянці, пам’ятаю, The Washington Post випустила статтю «Український Зеленський: як колишній комік став героєм війни». Так, український Президент навів приклад історії успіху, яких Україна створила чимало за три місяці війни. Напевно, Зеленський також не планував бути таким жорстким лідером у такій складній ситуації. У нього не було необхідного досвіду ні в політиці, ні в дипломатії, ні в економіці. Але йому довелося адаптуватися. У нього не було вибору.
Ніхто не готовий до війни. Навіть загартовані політики з багаторічним досвідом не були б готовими до війни. У критичній ситуації Президент Зеленський відкрив себе в новій ролі державного політика і державного діяча, котрий надихає людей на боротьбу за націю. Я не говорю про те, хто має рацію, а хто помиляється. Я говорю про людину, котра просто зробила те, що належить, виконала роботу. До того ж, він заряджає своєю енергією незламності українських бійців і звичайних мирних жителів, щоб вони протистояли, навіть якщо доводиться бути одному проти десятьох. Те, що зробив Зеленський, було необхідним для всієї країни. Вам потрібні такі люди у різних сферах, щоб надихати нове покоління прямувати вперед із цінністю, самоповагою і здатністю бути достатньо сучасними, щоб не повертатися в минуле. Я зустрічаю тут людей, які щодня роблять неймовірні речі як норму, і це вражає.
— Якими були ваші уявлення про Україну перед тим, коли ви вперше приїхали сюди? Чи ваші очікування відповідали реальності?
Б. Вперше я побував в Україні понад двадцять років тому. То була поїздка автостопом, я планував зробити тур довкола країни і потрапити на відомий у ті часи музичний фестиваль електронної музики. Звісно, я розумів, що їду до країни посткомуністичного простору. Але я не знав, чого саме очікувати. І мені пощастило зустріти тут просто надзвичайних людей, готових допомагати іншим – адже тоді ми втратили усі свої речі в Західній Європі. І тепер я щоразу бачу це: за складних обставин українці піклуються один про одного, чоловіки завжди захищають жінок. Це свідчить, що українське суспільство є свідомим, зокрема й свідомим того, що є частиною глобальної спільноти. А у деяких західних країнах, населення яких пишається своєю незалежністю, ніхто й не помітить, якщо вам стане зле і ви помиратимете на вулиці десь за рогом – усім буде до вас байдуже.
Ось такими були мої перші враження від України, яку я побачив двадцять років тому. Відтоді багато чого відбулося і змінилося, але я досі повсякчас помічаю цю щирість і доброту, здатність піклуватися про інших. Волонтери та члени моєї команди роблять це щодня. Вони не всі українці, але тут повсюди так працюють: якщо у вас виникла проблема, ви просите допомоги – і одразу отримуєте рішення. Ваші люди завжди готові допомогти.
— На вашу думку, як змінилась Україна за останні три місяці у вимірах духовної чи ментальної трансформації?
B. Після народження малюк залишається фізично «прив’язаним» до своєї матері пуповиною. Я бачу, що протягом останніх кількох років ви нарешті перерізали цей ланцюг між собою як країною і вашим минулим. І ви дійсно бажаєте справжньої незалежності та демократії. Ви прагнете, щоб сучасна Україна постала в міжнародних організаціях не як частина старого блоку, а як суверенна держава з новим поколінням молодих лідерів, дизайнерів, художників чи підприємців, котрі бажають і готові бути рівними у глобальній спільноті. Я бачу, що баланс інтересів вашої країни тяжіє до Заходу. Але не до Заходу у вимірах грошей, а до Заходу у вимірах цінностей. Як ви згадували, Ізраїль став Startup Nation, оскільки зміг надати технології високого рівня всьому світові й відповідати потребам глобального населення або клієнтів. Ви можете інтегрувати себе до глобального співтовариства завдяки своїй креативності і вражаючому духу свободи. І ці трансформації українського суспільства стали очевидними впродовж останніх двох років.
— Думаю, дух свободи і сильна воля є визначальними рисами української нації. Це наша головна мотивація і наша головна мета впродовж усієї тисячолітньої історії – від часів України-Русі до сьогодення. І я вірю, що ми переможемо, і ніхто ніколи не наважиться загрожувати свободі українців. Нині Україна бореться з абсолютним злом. І ми повинні досягти успіху. Що тоді буде? Якою ви бачите Україну через п’ять-десять років?
Б. Ви маєте все. Щойно геополітика буде вирішена, щойно цей конфлікт вичерпається, я впевнений, що на Україну чекає дуже динамічне економічне зростання і вона зможе стати частиною чогось дуже креативного. А потреба відбудовувати країну перевершить усі економічні цілі та допоможе вам досягти успіху на цьому шляху. І я обов’язково підтримаю вас. Я вірю, що вам вдасться стати провідними постачальниками дизайну, технологій та ідей на глобальному ринку. Ви очолюватимете різні напрямки діяльності, тож матимете шанс стати лідерами. Це дійсно те, що я вважаю. Головна проблема сьогодення – війна. Політикам потрібно знайти прийнятний компроміс, щоб зупинити це божевілля. Але для цього, на жаль, потрібен час. Але щойно ця криза закінчиться, на вас чекає світле майбутнє.
— Маєте улюблене місце в Україні?
Б. У мене стільки улюблених місць! Багато років тому я був закоханий у Крим. Щоліта я приїздив туди, подорожував, побував у багатьох різних місцях і познайомився з купою чудових привітних людей. Зараз я у Львові і можу сказати, що якість життя і їжі тут вражають. Мені імпонує ця здатність зберігати якість, додаючи інноваційність. Як на мене, у цьому полягає суть мистецтва. Одеса також мене дуже вразила. На жаль, це південне морське місто потребуватиме великої допомоги в найближчі кілька місяців, але однак це одне з моїх улюблених місць в Україні.
— Якою є ваша особиста мета, мотивація бути з українцями та допомагати Україні?
B. Я дуже багато подорожував у своєму житті. За останні двадцять років я відвідав 87 країн, іноді за тиждень мандрував кількома країнами. І я ніколи не відчував такого спокою та близькості, окрім як в Україні. Таке враження, ніби в попередньому житті я був українцем чи слов’янином. Я вивчаю українську мову – не випробовуйте мене, я досі в процесі. Знаєте, я думаю, що існує певний енергетичний зв'язок між нами попередніми в попередньому житті і тими місцями, куди ми потрапляємо у своєму нинішньому житті. Це те, що відбувається зі мною. Я відчуваю Україну однією зі своїх країн. Мені тут добре. Я розумію людей, я люблю людей тут. Це абсолютно ненауково – це тільки моє сприйняття на рівні енергетики. Я ніколи не відчував нічого подібного в інших країнах. У такому сенсі усвідомлення, що українці є моїми братами і сестрами, змушує мене реагувати на події в Україні як брата. Коли українці насправді потребують допомоги і до того ж – коли я можу надати таку допомогу, я просто роблю це. Але моє внутрішнє, особисте переконання, яке мотивує мене до всього, що я тут роблю, полягає в тому, що ви мої брати і сестри.
— Що б ви хотіли побажати українцям?
Б. Я хотів би побажати їм вміння віднайти спокій. Це найважливіше. А доти – не втрачати віри в себе. Знаєте, світу можуть за якийсь час набриднути новини про Україну, люди втомляться від інформації про війну, в якій ваш народ відстоює свободу. Але зрештою нам необхідно, щоб ви вибороли мир і можливість будувати своє майбутнє.
І на завершення я хотів би скористатися нагодою і звернутися до читачів. Мій Фонд дуже швидко зростає. Мені потрібні нові волонтери, які знаються на логістиці, дизайні, координації. Мені потрібно більше людей. Я запрошую усіх охочих долучитись до моєї команди, тому що разом ми можемо зробити щось дивовижне.
